Каністерапія — це не просто спілкування із собакою, а метод реабілітації, у якому тварина працює разом із фахівцем. В Україні цей напрям стає дедалі затребуванішим: війна залишила глибокі психологічні рани в тисячах дітей, а традиційні методи допомоги спрацьовують не завжди.
Про особливості каністерапії розповіла Марина Прокопенко — кінологиня та керівниця центру каністерапії INNIKOS.
Сама по собі тварина не лікує. Головне завдання собаки — допомогти спеціалісту якнайшвидше досягти мети: відновити людину. Собака виступає своєрідним містком, який допомагає значно швидше встановити довіру між пацієнтом і фахівцем, ніж під час класичного сеансу віч-на-віч.
Серед найпоширеніших запитів, із якими працюють фахівці центру INNIKOS, — втрата близьких людей, перебування рідних у полоні та травма вимушеного переміщення, коли родина втратила дім і змушена адаптуватися до життя в чужих містах. Також фахівці працюють із хронічним стресом через постійні вибухи, невизначеність і відсутність розуміння, коли закінчиться війна. Коли людина тривалий час перебуває в такому стані, у неї погіршується сон, виснажується нервова система та зменшується внутрішній ресурс.
Присутність чотирилапого терапевта має підтверджений науковий ефект. Коли людина торкається собаки, грається з нею або просто спостерігає за твариною, в організмі відбуваються фізіологічні зміни: знижується рівень кортизолу — гормону стресу, що блокує життєво важливі функції, та виробляються ендорфіни й окситоцин — гормони щастя. Психологічне блокування послаблюється: людина стає більш відкритою та готовою до діалогу з психологом.
Каністерапія допомагає і у фізичній реабілітації. Якщо дитина відчуває біль і боїться виконувати вправи, собака стає головним мотиватором. Перемикаючи увагу з болю на тварину — наприклад, коли потрібно дотягнутися до собаки чи подати їй м'ячик, — пацієнт виконує необхідні рухи набагато легше.
Сеанси каністерапії бувають індивідуальними та груповими. Індивідуальні сесії тривають від 30 до 60 хвилин і будуються під конкретний запит: страхи, тригери, важкі спогади або фізичні обмеження. На сеансі присутні пацієнт, фахівець і собака.
На групових заняттях працюють щонайменше три-чотири різні собаки. Це важливо, адже комусь подобаються великі та серйозні пси, комусь — пухнасті, а комусь — маленькі. Можливість обрати саме свою тварину дає людині відчуття свободи й безпеки.
Марина Прокопенко поділилася історією хлопчика, яка, за її словами, демонструє ефективність каністерапії. Фахівці центру INNIKOS працювали в таборі для вимушено переміщених дітей, куди потрапив хлопчик із дуже важким досвідом. Дитина не спілкувалася ні з ким — ані з однолітками, ані з дорослими. Він постійно сидів до всіх спиною й малював виключно чорним кольором.
Протягом трьох-чотирьох днів фахівці намагалися встановити контакт через собак. Двоє дорослих псів просто лягали поруч і приносили хлопчику іграшки. Спочатку він відштовхував тварин, але згодом почав придивлятися до них і торкатися.
На п'ятий-шостий день стався прорив. Хлопчик повернувся й почав тихо розповідати собакам те, чого не міг сказати жодній людині: як вони з родиною бігли лісами, як на їхніх очах застрелили бабусю і як батьки не хотіли залишати її тіло. Довірившись собаці, дитина випустила страшний внутрішній біль назовні та зробила перший крок до повернення у світ людей.
В Україні каністерапія лише розвивається, проте вже доступна в низці реабілітаційних центрів. Центр INNIKOS, яким керує Марина Прокопенко, працює з дітьми та дорослими, які пережили воєнні травми. Подібні програми також реалізують деякі благодійні фонди та громадські організації, що спеціалізуються на психологічній допомозі постраждалим від війни.
Каністерапія не замінює роботу з психологом чи психіатром, а доповнює її. Собака є інструментом, який допомагає спеціалісту швидше та м'якше встановити контакт із пацієнтом, особливо якщо йдеться про дитину з глибокою травмою.
